Альона Ліщук: «Можна написати тисячу віршів, які не будуть варті уваги, а можна написати десять віршів, які люди будуть потім згадувати»

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Кожна людина у своєму житті повинна мати справу, яка приносить задоволення і надихає. Душа квітне, світ сприймається яскравіше, коли є улюблене хобі. У кожного воно різне, і щаслива людина та, яка реалізовує своє хобі, займається ним і, може, навіть ділиться ним з іншими. Альона Ліщук, студентка 5 курсу філології за спеціалізацією «Українська мова і література», – багатогранна особистість. Дівчина поєднує навчання та роботу коректора в інтернет-виданні «Про все». Свій душевний спокій вона знаходить у поезії. 

Альоно, розкажи про своє захоплення і перші спроби віршування

– Cвій перший вірш я написала в шостому класі. Раніше в нас був предмет зарубіжної літератури, де учні пробували писати вірші. Одного разу нам додому дали завдання написати вірш у формі японського сонета. Це, звичайно, нелегко, бо важко було обрати відповідний спосіб римування, але це завдання дуже захопило мене. Можна навіть сказати, що запало глибоко в душу. Першими своїми віршами я хотіла поділитися із рідними, але вони не схвалили мого захоплення. Тож я просто почала це приховувати, перестала ділитися своєю творчістю, бо хотіла довести, на що я здатна. І ось у 10-ому класі я прочитала свій вірш про батьків, але не рідним, а для публіки. Це був вечір творчості в бібліотеці. Аудиторія підтримала мене схвальними оплесками, потім у газеті були опубліковані статті про мою творчість. Тоді рідні спитали мене, чому я так довго мовчала? А я відповіла стисло – я хотіла довести вам і показати, на що я здатна. 

Хто з твоїх рідних ще пише вірші?

– У моїй родині ніхто не пише віршів і не писав. Батьки дивуються, що звідки в тебе це, адже творчих людей у нашій родині немає. Після першого визнання, коли я почала брати участь у різних заходах і читати на них вірші, то вони почали цікавитися моєю творчістю й підтримувати мене. Мабуть, із усіх рідних найбільше батько підтримував мене у всіх моїх починаннях і казав, що якщо не вийшло зараз, то вийде пізніше. Саме за таким принципом я живу і зараз.

Чия творчість тебе надихає писати власні вірші? 

– Особливо мене надихає творчість Сергія Єсеніна та Ліни Костенко. Дуже важливо читати вірші й російською, і українською мовою, оскільки пишу на обох мовах. У творчості цих авторів є щось особливе, вони не були скуті певними межами. І наразі, справді, важко знайти гідну літературу. Всі хочуть писати і пишуть, але не всі твори варті уваги. Тож слід бути обережними у виборі тієї чи тієї літератури. Обирати треба серцем. У творах цих авторів я знаходжу те, що близьке моєму серцю. Мабуть, саме тому вони і є найулюбленішими.

– Як часто ти пишеш і за який час може з’явитися вірш?

– Насправді, пишу я не часто. На мою думку, треба писати для того, щоб вразити інших. Можна написати тисячу віршів, які не будуть варті уваги, а можна написати десять віршів, які люди будуть потім згадувати. Мої вірші народжуються зазвичай уночі, десь у проміжку між першою й третьою годиною ночі. Вночі думається краще, немає зайвих думок, які б відволікали.

– Як поезія допомагає тобі в житті?

– Вона допомагає відволіктися від проблем. Коли, справді, не хочеться ні з ким говорити, то ти починаєш вести діалог із папером. На мою думку, кращого співрозмовника годі й шукати.

Наскільки навчання за спеціальністю «Філологія» допомогло тобі розвинути та вдосконалити свої творчі уміння?

– У цьому відчутною є допомога викладачів. Наприклад, Ганна Андріївна Клименко допомагає дібрати той чи той образ для твору, може підказати, як правильно створити інтригу в ньому, що є важливою частиною творчості. Крім того, дуже добре, що у нас викладають предмет «Теорія літератури», де студенти можуть дізнатися секрети поезії. Цю дисципліну читає Василь Іванович Пахаренко, він допомагає нам осягнути і художні фігури, і способи римування, і строфіку, а все це є складниками поезії.

Як твоє хобі сприяє навчанню і як вдається поєднувати його з роботою?

–  Віршування допомагає кращому вивченню лише деяких предметів, які стосуються вивчення літератури. Дуже легко дібрати риму, відповідний троп чи певну художню фігуру, якщо це завдання викладача. Із роботою хобі поєднувати важко, але за бажання можна встигнути все. Процитую щодо цього співака Андрія Кузьменка (Скрябіна), що «мріяти не можна, треба пахати. Лише жага до перемог, нових звершень, творчих успіхів допоможе тобі стати Людиною».

Які твої плани, щоб видати власну збірку поезій?

– Якщо і видаватиму колись, то це будуть не вірші, а прозовий твір. Наразі важливо звертати увагу на тих, хто його читатиме. Поезія цікавить невелику аудиторію, на мою думку, поезія – це мистецтво для душі, це має бути твоя відрада. Прозу читають більше й краще тому конкурентна спроможність буде вищою. Потрібно враховувати не тільки творчі фактори, але й економічні. Ну, і звичайно, якщо видаватиму книгу, то це буде роман про кохання, не дуже щасливе, але ця історія має право на існування. До того ж уже перші сторінки є. Як то кажуть основа закладена, потрібен лише розвиток дій.

– Як аудиторія реагує на твої вірші?

– Реакція аудиторії позитивна. До прикладу, коли я брала участь у «ЧЕчитці» віршів від «Книжкового маестро», то було дуже страшно, чесно зізнаюсь. Але коли ти виходиш на сцену, то хвилюванню немає місця. Лишаєшся ти й глядачі, у тебе немає права на похибку, ти маєш донести до глядача те, що відчуваєш, інакше результату – нуль. І ось коли я прочитала вірші, публіка аплодувала. Мабуть, це є найкращим дарунком за всі ті муки творчості, що я пройшла. Але ще більшим дарунком є розуміння твоєї творчості.

Якби тобі довелося відмовитися від хобі, яким був би твій вибір?

– Звичайно, що я не відмовилася б. Моє хобі – то певне життя моєї душі. Не можна відмовлятися від того, чим наділив тебе цей світ. Зараз поезія не є моїм основним заняттям, вона є відрадою. У цьому я знаходжу спокій для себе, коли не можу ні з ким поділитися найсокровеннішим. Я не прагну, щоб мене почули тисячі людей, найкращим дарунком для мене буде те, якщо  достукаюся до серця хоча б до однієї людини, яка щось візьме для себе із моєї творчості. 

Автор: Лисогор Вікторія

Фото вязто із соціальної мережі Instagram

Інститут, який цінує твою унікальність!

Відео

Соціальні мережі

F Y I