Вівторок, 10 травня 2022 00:00

“Три рази прощався із життям”, — Валентин Червнявський розповів про пекло в Попасній

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Випускник ННІ УФСК, черкаський журналіст, який від початку повномасштабної війни взявся за зброю, Валентин Чернявський розповів журналістам "Про все" про пекло, яке пережив у Попасній, що на Луганщині.

Валентин розповідає, що обстріли там не припинялися ні вдень, ні вночі.

- Обстрілювали з усього, чого тільки можна: міномети, артилерія, танки, БТРи, навіть авіація скинула бомбу десь недалечко. Потім орки йдуть піхотою, якщо бачать, що ми огризаємося - відступають і потім знову "закидують". І так по колу: відступають і знову наступають, - говорить Валентин.

Він розповідає, що за весь час у Попасній три рази встиг прощався із життям.

- Я разів три думав, що це точно кінець, шансів дійсно не було. Перший раз мені взагалі пощастило. Ми сиділи вночі в будинку, тепловізорів немає - вслухаєшся до кожного шелесту. Бо в цих ган***ів є всякі штуки, а ти сидиш як "кіт у мішку" і чекаєш, - згадує Валентин. - Я сидів якраз на стільчику біля стінки, а потім, я не знаю чому, вирішив просто встати і піти в іншу сторону. І тільки відійшов - чую вибух. І саме в той стільчик прилетів снаряд. От якби я не встав і не пішов, це секунд 40, то все...

Іншого разу наші військові рятувалися з будинку, який був під постійними обстрілами, зокрема танком.

- Нас притиснули уже з трьох сторін. Спочатку артилерія, збоку танк і потім ще піхота їхня пішла. Я подумав - усе, тепер точно "кранти". Але у нас був крутезний військовий з позивним "Юрист". З вікна викинув пару гранат і коли танк вистрілив у будинок наш - піднялася димка і пил. "Юрист" крикнув: "давайте, поки димка вибігаємо!" І ми всі за ним, - розповідає Валентин. - Нам треба було пробігти до наступного будинку десь метрів 30. Ми біжимо і я чую, як кулі прямо над вухами літають, бачив як в землю вони влучають. Але, слава Богу, добігли. Бо якби там залишилися - точно було б "кранти".

Вночі наші військові вирішили групами прориватися далі, заночували в лісі, а вранці вже дісталися до потрібного місця.

- Ми дійшли до потрібної точки, я подумав: усе, слава Богу, дійшли. Але тільки ми лягли поспати, щоб відпочити, як почали вже по цьому будинку "довбати". Я думаю, б**ха, із одного пекла в інше. І так протягом дня "лупашили". І знову треба виходити далі, - згадує військовий. - Ми пішли під вечір пішки. Інших раніше забрав БТР, а нам з ним не пощастило. І ми 22 кілометри пішки йшли через поля, ліси й болота всю ніч. Потім нас уже забрали.

Валентин розповідає: коли вони відходили, то бачили, як російські військові запускали навіть фосфорні бомби.

- У нас всі контужені, по факту. Там неможливо було залишитися не контуженим.

Він говорить, що дуже не хотів, аби мама дізналася де він.

- Думав, якщо буде можливість - то викладу щось у Фейсбук, аби вона знала, що зі мною все добре. Я мамі навіть казав, що керівництво попросило, щоб я робив геройський вигляд, що ми воюємо. Але, мабуть, вона не повірила. І дізналася, де я.

Валентин розповідає, що часто бачив у хлопців на передовій дитячі малюнки. Каже, що захисникам дуже приємно отримувати такі подарунки.

Також він згадує пса, котрий якось прибився до них у Попасній.

- Німецька вівчарка, здоровенний і красивий. Спочатку прибігав, ми давали йому їжу та воду. Він з нами також вибігав із будинку під обстрілами. Взагалі, приходив до усіх хлопців на різних позиціях. І всі думали, що це їх пес. Коли ми останній раз виходили - я його вже не бачив, - каже Валентин.

Нині Валентин перебуває у госпіталі, каже, що все що йому зараз потрібно - це сон.

- Страшно це все, - говорить Валентин.

Фото з особистої сторінки Валентина Чернявського у Фейсбуці

Інститут, який цінує твою унікальність!

Відео

Соціальні мережі

F Y I F