«Бабуся розповідала, що сім’я вижила в 1933 році завдяки прабабусі, яка вберегла дві курочки. Вони були такі голодні, що ледве ходили, але справно несли щодня по два яйця. Їх і ділили на п’ятьох членів сім’ї, додаючи кору. А весною, коли вже проросла лобода, то її варили, пекли та їли сирою. А от дітей на вулицю самих не пускали, бо їздили чужі люди й крали малюків».
Заступниця директора з виховної роботи ННІ УФСК Тетяна Сівцова:
«Моторошні історії розповідала моя бабуся про ті страшні роки. Але найбільше запам'ятався факт прояву людської винахідливості (завдяки чому і виживали)! У їхній сім'ї було п'ятеро дітей, і всі вони вижили завдяки батьковій вигадці. Він побудував піч з подвійним дном, а в порожнечу, що там утворилася, засипали пшеницю. Щоночі найменша дитина залазила під піч та діставала зерно на кашу».
Студентка 2-А курсу Тетяна Мороз:
«Родина моєї прабабусі Чубатенко Надії Дмитрівни пізнала, що таке Голодомор. Разом з чоловіком та сімома дітьми, у селі Ревівка, нині Черкаського району, вони відчули на собі всі жахи цього страшного злочину. Прабабуся працювала на економії (те саме, що пізніше стали називати колгоспом), а прадідусь був швець, шив хорунжі чоботи, самостійно робив валянки. Родина мала корову, її не забороняли тримати, але годувати не було чим, тому зі стріхи хати висмикували солому (це називали кулики), так і годували худобу. Прабабуся розповідала доньці Ользі, моїй бабусі, що навесні, коли виводили пасти корови, вони знесилені падали додолу. В сім’ї прабабусі було теля. Зарізавши його, заховали в збоїнах (це дрібно побита при молотінні солома). Поклали це м'ясо у два самоткані мішки, вкинули в рундук, засипали половою, зверху - сіно, там де спала худоба. Так і рятувалися. Одного разу до хати прийшли представники партійних організацій, які проводили обшуки. На щастя, вони нічого не знайшли, і наш рід залишився в безпеці».
Студентка 2-В курсу Мирослава Хоменко:
«Бабуся мені розповіла про те, як виживала сім'я мого прадіда під час Голодомору. Відомо, що в ті страшні часи будинки постійно обшукували, забирали худобу, зерно, картоплю, все те, що було на горищах. Тому прадід відклав гроші, адже їх було легше сховати. Він вирізав отвір на дерев'яному електричному стовпі, саме там і зробив таку схованку. Завдяки цьому родина змогла вижити».
Підготувала студентка 3-ВБ курсу Аліка Жаркова