Займатися журналістикою – справа нелегка. Часто журналісти, особливо молоді, стикаються із стресом та втрапляють у стресові ситуації. Що їм потрібно пам’ятати, щоб справлятися із напруженням?
Тут потрібно розрізняти види роботи. Якщо журналісти працюють з людьми – це одне, якщо з тими самими людьми, але по телефону – то інше. Це різна робота, навантаження і стрес. Люди різні. Кожен молодий журналіст повинен розуміти куди він іде і бути підкованим не лише в тій темі, на яку пише. Він має бути ерудованим психологом, хоч і не професіоналом, знати психологію мас і що робити, якщо раптом все йде не так, як планувалося. У стресових ситуаціях найбільш за все допомагає винахідливість та креативність. Внутрішня креативність у журналіста має бути розвинена на 100%. Він - це та людина, яка повинна вміти швидко переключатися з однієї хвилі на іншу, мати підхід до будь-кого.
Чи є якісь хитрощі, щоб запобігати стресовим ситуаціям?
По-перше, слід знати з ким спілкуєшся. На мою думку, це схоже на ситуацію у фірмах з підбору персоналу. Якщо хочеш справити враження на роботодаця, маєш знати структуру роботи, яку він пропонує, час, специфіку. Обізнаність – понад усе. Це допомагає зняти психологічну напругу і переживання. Також допомагає у таких випадках НЛП-психологія. Окрім цього, журналісту важливо навчитися підлаштовуватися під людину. Тобто, переводити тему з серйозного на нейтральний лад. Це такий собі психологічний прийом. Наприклад, починати розмову не з проблеми, що цікавить журналіста, а запитати у респондента про сім’ю чи погоду. Це допоможе розслабити і вас і людину, з якою ви працюєте. Щоб справитися зі стресом, наприклад, на зустрічах слід вивчати і емоційний інтелект. Зараз багато про це інформації в інтернеті.
Окрім стресів і втоми у роботі на журналістів чатує таке явище як емоційне вигорання. Що робити у таких випадках?
Для того, щоб його не сталося, потрібно розуміти, що людина – не машина. Дуже важливо, щоб людина розуміла для чого вона це робить, чому працює. Коли є мета, про емоційне вигорання мова і йти не може. У цьому допомагає методика «колесо життя». Якщо намалювати наше життя у формі колеса, то у ньому можна побачити багато складових, так званих «шухлядок», які займають наше життя: особистий розвиток, спілкування з дітьми, з людьми, робота, хобі і так далі. Треба слідкувати за тим, щоб все було в рівновазі і розподіляти свій час. Правильно розставляйте пріоритети і емоційного вигорання не буде. Якщо у журналіста, наприклад, ненормований робочий день, то слід виділити хоча б один день в тиждень на відпочинок. Вихідні існують не дарма. Якщо журналіст починає хворіти періодично і без причини, то це перша ознака втоми.
Втома – чи не найбільша проблема журналістів. Вона трапляється особливо тоді, коли журналісту потрібно бути в тонусі. Чи є якісь практичні поради, щоб подолати її і продовжити роботу?
Щоб вийти із стомленого стану, слід звернутися до «колеса часу» та проаналізувати скільки ми приділяємо уваги нашим окремим сферам життя. Також варто відкласти роботу на потім, або хоча б на деякий короткий час. Робота у емоційно виснаженої людини кепська, не дивлячись на те чим журналіст у такому стані зайнятий. Слід відпочивати. Кожен це робить по-своєму, і це правильно. Кожному допомагає щось своє. А от антидересанти вживати не варто, тому що людина, яка їх вживає, в той же час робить гірше собі. Не слід працювати, коли організм не може справитися з навантаженням. Треба уважно ставитися до себе, не важливо якою справою ти займаєшся. Якщо відчуваєш втому – слід взяти відпустку. Ніяка робота не замінить здоров’я. Якщо кожного дня виділяти для себе хоча б 20-30 відсотків зі ста на день для відпочинку, тоді не буде емоційного вигорання. Це є особливістю і хитрістю роботи людина-людина.
Запобігти стресу – це добре. Але що робити у випадку, коли вже потрапив у стресову ситуацію?
Одразу слід проаналізувати ситуацію та свій стан. По-перше, з’ясувати чому ти переживаєш та чого боїшся. Потрібно дати собі відповідь на ці питання. Ми боїмося бути не зрозумілими оточенню, зробити щось не так. Журналіст-початківець може боятися того, щоб помилитися, або не правильно задати питання співрозмовнику. Для того, щоб прибрати переживання, треба мати матеріальну підготовку – наприклад, для журналіста це список питань. По-друге, слід вміти добре програвати можливі ситуації в голові. Якщо знаєш, що з тобою щось станеться, переживання спадає. Тут моя порада: уявно намалювати схему, всіх можливих сценаріїв і того, що найгірше може з тобою статися. Вона працює у всіх сферах, і у спілкуванні також, а особливо, у вихованні дітей. У таких випадках потрібно спокійно реагувати на ситуацію, програвши її попередньо у голові.
Окрім стресів та втоми існує також небезпека для журналіста і психологічного тиску з боку респондентів та незадоволених його роботою людей. Що порадите робити у таких випадках?
У журналіста має бути психологічна підтримка у будь-якому випадку. Тут потрібна підготовка. Без підготовки, наприклад, не слід лізти у натовп. Точної схеми як правильно себе поводити у таких випадках немає. Журналіст має знати на що він іде. Система залякування – це елементарна система маніпуляції. Стовідсотково має бути людина, яка тобі допоможе відійти від робочих справ, виговоритися та звільнитися від переживань. Я би не рекомендувала журналістам, які не підковані емоційно розслідувати сумнівні теми, а тим паче йти в АТО, наприклад. Там потрібна особлива психологічна підготовка.
На останок, яку літературу у боротьбі зі стресом ви б порадили молодим журналістам до прочитання?
У журналіста мають бути розвинуті всі сфери. Психологію людини ніхто не відміняв. Моя рекомендація – читати. Є інтернет, пошукова система «Google», спеціальна література. Все у ваших руках. Хочеш, щоб тебе цінували як хорошого спеціаліста, психологія людини – твій найкращий друг. Для того, щоб зрозуміти співрозмовника, потрібно вивчити і знати себе. Тому психологія важлива, особливо для журналіста. До прочитання рекомендую книгу Шона Кові «Сім навиків високоефективних тінейджерів». Вважаю, що для журналістів - студентів та початківців – це має бути настільна книга.
Записала інтерв'ю Катерина Дорошенко.
