«Бажання стати вчителем з’явилося в мене ще десь у класі шостому чи сьомому, коли до нас у школу прийшов новий учитель історії Микола Степанович Гарань. Кожен урок у нас був особливим: я малював якісь ілюстрації до теми, створювали хронологічні таблиці… Тоді я бачив себе археологом. Пізніше я вступив до педагогічного училища, потім закінчив педінститут, щоправда, за іншим фахом. У нашій справі необхідно любити дітей. Тільки за цієї умови можна в кожній дитині розгледіти її можливості, задатки, нахили, таланти… А далі тільки підтримай, похвали, допоможи в чомусь – і насолоджуйся її перемогами, здобутками, успіхами. Я просто отримую насолоду від того, що бачу зростання кожного студента, його реалізацію в цьому непростому світі. Їхні успіхи і мені додають сил і спонукають до подальшої роботи», – відверто зізнався нам напередодні свята директор інституту, кандидат філологічних наук, доцент Ігор Погрібний.
«Любов до викладання прийшла ще з дитинства. Вже тоді мені подобалося не просто щось дізнаватися самій, а й розповідати про це іншим. Надзвичайно приємно, що існує така професія, як учитель, де можна поділитися знаннями й почерпнути нове для себе. Але найголовніше – це можливість дати те, що маєш сам, іншим і бачити радість у них в очах від отриманих знань», – із захопленням та усмішкою описала свою любов до професії викладач кафедри видавничого справи, редагування і теорії інформації, заступник директора з навчальної роботи, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент Оксана Іванченко.
«Кажуть, що мотивація до роботи і є мотивацією до життя. Щодня, навіть у вихідні, щогодини, навіть не в денні, студенти-журналісти мотивують нас до роботи, а отже, мотивують до життя. Студентам притаманна унікальна риса, якої завжди бажають китайці та корейці своїм працівникам, коли планують новий старт-ап. Це – серце, що ініціює. Кайфуємо від роботи викладача, бо чуємо те серце, що ініціює та спонукає до пошуку нових інтерактивних методик, щирого обміну емоціями, досвідом. Ми не відчуваємо, що таке ейджизм, бо щодня працюємо з молодими, і тому самі залишаємося молодими, принаймні в душі, тож «психологічна старість» не проситься до нас на кафедру. Обожнюємо свою роботу за унікальну трендовість, креативність, динаміку, візуалізацію та щоденну розкіш комунікації», – ділиться своїми думками Тетяна Бондаренко, завідувач кафедри журналістики, реклами та PR-технологій, кандидат філологічних наук, доцент.
«Я люблю свою професію! На цій роботі я понад 20 років і вважаю, що ця професія найкраща у світі. Головне – передавання досвіду, знань, умінь, а також бачити, як студенти сприймають це і далі розвивають світ. Я на 100% переконана, що знаходжусь на своєму місці», – піднесеними думками щодо своєї праці ділиться завідувач кафедри методики навчання, стилістики і культури української мови, доктор педагогічних наук, професор Тетяна Симоненко.
«Вважаю, що викладачами народжуються. Прагнення бути вчителем було з дитинства. Пригадую: крейда, дошка і мої ляльки… Люблю професію за те, що весь час спілкуєшся з молоддю. Я не рахую свої роки, оскільки почуваюся молодою. А також за те, що постійно вдосконалюєшся, дізнаєшся щось нове. Специфіка роботи змушує постійно працювати над собою, освоювати новинки техніки, і життя не стоїть на місці», – з гордістю про свою роботу розповідає кандидат філологічних наук, доцент кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики Галина Ярмоленко.
«Мені,безперечно, подобається моя професія. Люблю ділитися знаннями, робити це творчо та емоційно, особливо вести діалоги зі студентами, реалізовувати різні проекти. Педагогіка для мене – це нестандартний, але результативний підхід до студентів, завжди оновлена специфіка викладання і величезний досвід. Викладатися на повну в роботі – це моє», – розповіла з відкритою душею, щиро та емоційно доцент кафедри української літератури та компаративістики, заступник директора з виховної роботи Ганна Клименко-Синьоок.
Усім викладачам бажаємо натхнення, успіхів у роботі, здоров’я, енергії та хорошого настрою. Зі святом!
Автор: Нянько Вікторія, 2-Р
