Валентин пригадує, що в перший день повномасштабного російського вторгнення — 24-го лютого — відвіз дітей на дачу, а сам пішов у військкомат.

— Я взагалі не знав, куди йти. Спочатку поїхав до військкомату, а там мені сказали йти до тероборони, — розповідає Валентин. — Років 15 тому я інколи грав у страйкбол. Це єдиний мій, скажемо так, «воєнний досвід» був. Але лишилася форма з того часу і кльова панама.

У лавах ТРО Валентин Чернявський навчився поводитися зі зброєю та склав військову присягу. Проте, відеокамер теж узяв із собою.

— Я не думав, чи важко буде змінити професію із журналіста на військового. Просто «клацнуло», що треба йти. Так собі подумав, що зараз точно не час для розважального контенту, який я знімав, бо почалася справжня війна. Але в мене є камера із собою, тому сподіваюся, що ще відзніму «Гарячі та смажені факти».

Разом із Валентином ще у перші дні війни до тероборони записалося багато людей із різних професій.

— У нас тут і бізнесмени, і вчитель історії є, колишні правоохоронці, пенсіонери. Повна хата людей із різних професій і більшість з них — не пов'язані з військовими. Усі різні, але вже роззнайомилися та здружилися.

Валентин говорить, що під час війни у людей виникають різні психологічні стани: піднесення, зневіра, апатія тощо.

— От в мене зараз прийшов період зневіри. Особливо важко, коли приходять новини про загибель друзів, — говорить він, але знаходить для себе розраду. — Якраз перед війною їздив у Чигирин, знімав черговий випуск програми. Уже під час повномасштабної агресії почав монтувати те відео. Це трохи відволікає, це моє «рідненьке». Людям треба все-таки якийсь позитив у цей страшний час.

Джерело: cdu.edu.ua
Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького