Нагадаю, що в першій феєрії перемогу здобули студенти 2-Ж, З-А і З-В курсу. Минулого року журі й глядачів найбільше вразили студенти 2-Р з постановкою «Маклени Граси». Хто переможе сьогодні - дізнаємося після перегляду конкурсних вистав.
Але перед тим, як перейти до конкурсної частини, хочу звернути Вашу увагу на те, що нинішня третя театральна феєрія - особлива. Від двох попередніх вона відрізняється передовсім тематикою. Те, що ми нині звертаємося до інсценізації Шевченківських творів, - не дивно. Це радше закономірність, аніж випадковість. Із наближенням 200-річчя від дня народження ім'я нашого уславленого земляка лунає дедалі частіше. Ми також не могли залишитися осторонь. Але це тільки зовнішня причина. Є ще й внутрішня - літературознавці, філософи, мистецтвознавці протягом півтора століття намагаються розгадати таємницю Шевченкової сугестії. Енергетичний потенціал Кобзаревого слова, як слушно зауважує Григорій Клочек, із часом не тільки не втрачається, а, навпаки, набуває все більшої потужності. Це рідкісне для світової літератури явище - воно стосується того найвищого ряду митців, які належать вічності.
На перший погляд - звідки все це могло взятися? Народився кріпаком у звичайній селянській родині - «сіль землі»... І став урівень із наймудрішими людьми свого часу. Як писав свого часу Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим». Несповідимі шляхи Господні. Так само несповідимі шляхи засвоєння Шевченкової творчості. Цей «селянський», «мужицький» поет, якого колись так легко сприймав простий народ, нині поволі стає поетом елітарним: зараз до нього здатні підніматися лише читачі високої духовної культури - обрані.
Нині ми не беремо на себе непосильне завдання розгадувати таємниці Шевченкової творчої харизми - це справа фахівців. Але наблизитися до цього світу ми можемо й повинні. Хоча би тому, що це один із небагатьох УКРАЇНЦІВ, постать якого нас об'єднує, а не роз'єднує. Адже навіть дискусії, які час до часу зринають, не розколюють суспільні сили й не призводять до їх конфронтації. Навпаки, всі вважають, що він є «для нас» центральним автором, однією з найважливіших історичних постатей. Шевченко в різні часи був символом тієї України, яку неможливо знищити. Він для нас - не просто людина чи письменник. Це наш духовний символ і провідник. Він - сам того не усвідомлюючи - зробив для України більше, ніж політики й воєначальники. Його слово - як ментальний згусток України - допомогло нам зберегти свою національну душу.
Іван Дзюба колись сказав: кожна людина, кожен українець, який сьогодні прагне себе ідентифікувати, мусить мати якесь ставлення до Шевченка. 200-річчя - зайвий привід над цим замислитися. Змислилися над цим і наші шановні учасники конкурсу, яким не терпиться вийти на цю сцену.
