- Юро, ти нещодавно повернувся з практики. Розкажи, де її проходив і чим займався.
- Це була моя перша практика. Проходив я її в якості журналіста та диктора новин черкаської телерадіокомпанії «ВІККА». Серед завдань практики було:провести 1 опитування, зняти 5 сюжетів, написати репортаж про один день з моєї практики, зробити щоденник та описати структуру телеканалу. Я впорався з усіма завданнями, адже колеги з телеканалу допомогли мені, навчили тому, чого я раніше не знав і не вмів. А взагалі, влітку минулого року я вже мав певний досвід роботи у складі редакції «ВІККА-новини». Знімав кілька сюжетів.
- Ти навчаєшся лише на другому курсі, але вже маєш пріоритет у журналістиці – це тележурналістика. Чим вона тебе так приваблює?
- Дійсно, телебачення для мене ближче, ніж інші види ЗМІ. Може через те, що в дитинстві мріяв бути актором і зніматись у кіно. Приваблює тим, що тут можна показати подію з точністю, у деталях. Люди візуали за своєю сутністю, а тому краще сприймають картинку, ніж текст. Як говорять журналісти «1+1»: «Робота телевізійника – це робота яку бачать усі».
- Який сюжет найбільше тобі запам’ятався?
- Сюжет про водіїв, які паркувались на газоні напроти нашого університету. Ми тоді підловили одного водія. Він вибачився і поїхав. Пригадую, я викликав ДАІ, вони приїздили, дали коментар про те, що штрафувати таких порушників не можуть, а можуть лише попереджувати. Здебільшого, водії, як тільки бачили камеру, відразу їхали геть.Тоді у мене було відчуття, що я можу своєю роботою допомогти людям.
- Чи не було страху нарватись на неадекватних людей?
- Страху не було тому, що по-перше, я знімаю не сам, а з оператором, ми представляємо черкаський телеканал. А по-друге, я нічого поганого не роблю, моє завдання – просто попередити, вказати на помилку.
- Віднедавна ти дебютував у новому для себе амплуа телеведучого новин. Розкажи, як ти цього досяг, і на скільки близька тобі така робота.
- Спробувати себе у ролі телеведучого «Вікка. Новини» мені запропонувала шеф-редактор Олена Берестенко. Спочатку я приїхав на пробу. Після цього мене затвердили і я почав працювати над дикцією, інтонацією. Пам’ятаю, спочатку дуже хвилювався…
- Тобі більше подобається працювати у ролі ведучого чи в ролі журналіста?
- Як сказала шеф-редактор «ВІККА-новин»: «Необхідно шукати не себе в журналістиці, а журналістику в собі. Зрозуміти, яка роль більше подобається». Мені цікаво знімати сюжети тому, що кожного дня стикаєшся з новими історіями, новими людьми. Але робота диктора приваблює тим, що тут щодня потрібно удосконалюватись, муштрувати себе тренуваннями і ставати кращим. Але насправді, планую поєднувати журналістську і дикторську роботу.
- Хто твої улюблені ведучі та журналісти, на яких ти рівняєшся і на яких хочеш бути схожим?
- Мої улюблені телеведучі – це представники телеканалу«1+ 1». Подобається телеведуча «ТСН Ніч» Юлія Бориско. Вона дуже харизматична і завжди закінчує випуски на оптимістичній ноті. Також подобаються Єгор Гордєєв, Наталія Мосейчук, Володимир Андрієвський. Якщо говорити про журналістів, то подобаються Андрій Цаплієнко, Сергій Швець, Валентин Чернявський. До речі з Валіком, пригадую, ми навіть разом знімали сюжет. Він тоді працював на телеканалі «Вікка». Ми знімали сюжет про хлопця, який видерся на 120-метрову вишку і його знімали рятувальники.
- Чи не здається тобі, що журналіст іноді буває в тіні, на відміну від диктора, який завжди знаходиться в кадрі?
- Насправді, враховуючи останні телевізійні стандарти, журналіст у своєму сюжеті може легко виходити на передній план, записуючи стендапи. Він може не тільки підносити мікрофон та ставити питання, а й проводити експерименти, так, як роблять це журналісти телепрограми «Абзац» на «Новому» каналі. Тому, я не думаю, що працюючи диктором, можна здобути більше слави чи популярності.
- Попри свій вік, ти вже маєш серйозні успіхи у своїй професії. Упевнений, твоя мама тобою пишається…
- Це дійсно так. Вона вірить, що майбутнє за молоддю. Розуміє, що важко працювати і навчатись, а тому з усіх сил мене підтримує.
Уже не для інтерв’ю скромний та самокритичний Юрій зізнається, що люди на вулиці вже кілька разів впізнавали у ньому «того хлопця з телевізора». Говорить, йому це дуже приємно.
Артур ПРІХНО, 4-Р