Анатолію, як виникла ідея створити цей будинок? Хто проявив ініціативу?

Ідея народилася випадково. Її озвучив якось мій знайомий, Олександр Іванович. На той час у нас ще не було ні матеріальних ресурсів, ні приглянутого будинку. Мене часто знайомі просили, аби я мав у запасі якусь легенду щодо цього, але такої немає (сміється).

Звідки сюди приходять книги?

Це живий організм, який до того ж самостійно діє, складається з видань, які з різних причин виявились непотрібними їхнім власникам. Він росте як дитина. Він навіть думає за мене . От вчора прийшла хороша людина і попросила знайти їй книгу. Я знайшов її на диво швидко, відклав. А сьогодні ця людина приходить і я бентежусь,куди поділася та книга. Мабуть, книги не хочуть іти з будинку.

 Ви ці книги купуєте чи вам їх дарують?

Те, що вважаємо за потрібне, ми купуємо, але все частіше нам їх дарують, тому що люди розуміють, що книга не є на сьогодні надто вартісною з матеріального боку. Люди світлі і вільні легко розлучаються з книгами, це помітно. Якось дівчина привезла нам близько двохсот книг і віддала їх задарма, обравши собі натомість один примірник з наших полиць. Тетяна Гайдар подарувала нам 1000 книг, за що ми їй дуже вдячні.

Днями їздив до Чигирина, отримав у дарунок звідти теж невеличку бібліотеку в 600 примірників. Організм завдяки цьому й живе. 

Які правила користування книгами: обмін, буккросинг, продаж…?

Ми розглядаємо усі можливі варіанти, тобто намагаємось усувати всі перепони на шляху між читачем і книгою. Можна здійснювати обмін, можна просто взяти почитати. Жорстких термінів користування ми не встановлюємо, тому що це залежить від потреб користувача, від літератури, від ситуації. Тут дружній режим, ми готові розглянути ваші правила чи пропозиції.

Можна й купувати, оскільки ми на самофінансуванні. Зрештою, якщо комусь до снаги бути власником, то книги продаються за вигідні для покупців кошти. Є люди, яким психологічно важко віддати за книгу більше 5 гривень.

Наша мета — створити для людей комфортну атмосферу не тільки в просторі, а й у відносинах, тому в плані продажу ми лояльні.

А платівки, марки теж підлягають обміну?

Так. От якраз минулої суботи на “Поетах ХХІ століття” вперше обміняв марки. Їх нам зазвичай приносять люди, які виїжджають з країни чи просто переїздять до нового помешкання.

Якось приїхала дівчина на таксі й привезла мені невеличкий альбом (як зараз пам’ятаю, що виходячи з машини, спіткнулась, а з людиною таке стається, коли вона приймає неправильні рішення). У Радянському Союзі кожна друга дитина колекціонувала марки. От ця дівчина показує мені свої примірники, які особливої цінності не мали, адже виходили мільйонними тиражами, і каже, що на якомусь сайті за одну з них пропонують 250 доларів. Я перевірив. І справді, була схожа марка, але все ж не така.

Анатолію, а чим  Ви ще займаєтесь?

Звичайно, усі зусилля зосереджені на створенні належної атмосфери в цьому просторі, але крім цього, маю ще кілька бізнес-проектів.

 Хто ви за фахом? Чим зумовлена така любов до книги?

Книжковою справою я займаюсь вже більше 25 років. Книжками захопився, коли вступив до інституту. Це сталося під впливом низки чинників. Один із них — економічний. У студентські роки з товаришами вирішували на чому збагатіти. Надворі був 1989 рік і наші погляди зупинилися на книжках. Отож самореалізація відбулась.

 “Книжковий маестро” часто організовує зустрічі із письменниками. Відвідуєте подібні заходи?

Із задоволенням побував би, але думаю над тим, що такі речі непогано було б робити і в цих стінах.

 Які зустрічі організовуєте у цих стінах?

Їх не так і багато. Планується значно більше. Намагаюсь проводити будь-які заходи для хороших людей, закоханих у мистецтво.

Звичайно, хотілось би мати таких собі сім стовпів чи то  трьох китів.

Наразі двічі на місяць у цих стінах проводяться літературні вечори “Поети ХХІ століття”. Інколи просто збираємось зі знайомими, аби посидіти за чаєм, послухати хорошої музики. Приміром, нещодавно говорили про “Могутню купку” - творчий союз російських композиторів. У найближчих планах — послухати не менш талановитого універсального тенора Миколу Гедду.

 Знаю, що Ви радо приймаєте ініціативу від знайомих, а самі шукаєте людей для подібних заходів?

Ще не шукали, оскільки досі формуємо простір. Треба, аби це було щось, чим цікавиться людина. 

Звичайно ж, хотілося б поговорити про здоров’я. Бо це актуально. Як там Жванецький жартував на цю тему? Молодий вік — всю ніч п’єш, гуляєш, казна-що робиш, а вранці по тобі нічого не видно, середній вік — всю ніч п’єш, гуляєш, казна-що робиш, а вранці це все по тобі видно, а потім всю ніч спиш, не п’єш не гуляєш, взагалі нічим не займаєшся, а вранці у тебе такий вигляд, ніби ти всю ніч пив, гуляв і казна-чим займався...(сміємось).

Цікаво було б поговорити про економіку, про науки, бо смачно подати навіть ту ж хімію зможе далеко не кожен. У школі я на уроках хімії засинав. Не одразу, звичайно, хвилині так на 10-15, але засинав. Тому приходячи в кабінет № 223, мені неодмінно хотілося спати, навіть якщо там був не урок хімії і вела його не моя вчителька хімії. Зате в інституті у нас так цікаво викладали  її, що ми навіть не дозволяли собі такої розкоші, як запізнення на заняття.

Ще одна цікава тема — їжа, тому що ми однозначно недостатньо обізнані в цій сфері. Наші магазинні полиці на 90% заповнені товарами, які заборонені до вживання в Європі. Це ж дивина!

Непогано було б поговорити про релігію, але не упереджено, а знаходячи цікаве, корисне, розумне.

Поспілкуватись би про ту ж політику, але знову-таки не сперечаючись і не приймаючи нічию позицію.

Ігор: До речі, мені теж цікаво було б поговорити про релігію і політику, приміром, Давньої Греції, адже там було багато політичних режимів. Окрім цього, там вперше виникло поняття демократії та аристократії... Навіть диктатори і тирани там були хорошими людьми. А релігію як цікаво вони створювали! Як тільки з’являлося якесь хороше божество — одразу ж його присвоювали.

Та й та ж Індія, де співіснують багато релігій. Там же ледь не кульковій ручці поклони ладні бити. Це ж цікаво! 

Можете похвалитися знайомствами із письменниками?

Враховуючи те, що письменник зараз не той, хто видав книгу, а той, хто просто щось написав, не можу відповісти впевнено. Знайомих людей, які б жили цим трудом у мене немає. От художники можуть жити за рахунок своїх мистецьких творів, а письменники... Одного разу я допоміг своєму товаришу Михайлу Собачникову у 1993 році видати цікаву книгу з досить епатажною назвою — “Великі мастурбатори”. Книга написана про події 1991 року. Шкода, що у  Черкасах жодного примірника не збереглося. Але я веду до того, що чудово, коли ти абстрагуєшся від того факту, що ту чи іншу книгу написав твій знайомий. Тоді ти здатен об’єктивно оцінити зміст і текст.

Свого часу Земфіра сказала, що не можна ототожнювати автора з його твором. Той же Олександр Пушкін був не надто приємною людиною, як, власне, і Михайло Лермонтов, але ж це не завадило їм створити усе те, що ми так любимо і любитимемо в російській класиці.

Добре, що зараз є соцмережі. Це як своєрідний живий імпульс для творчості. Багато моїх знайомих саме там і викладають свої перші спроби.

Ігор: А як на мене, те, що людина зараз безперешкодно може опублікувати свої твори у соціальних мережа, псує сучасну літературу, бо немає своєрідного “сита”.

Це те ж саме, що розмірковувати: шведський стіл — добре чи погано. Не можу не погодитись з тобою, Ігоре, але згадаймо радянські часи: людина там навіть не мала можливості надрукуватися. Той же всіма нами читаний Сергій Долматов не побачив жодного прижиттєвого видання. А вже по смерті ним зачитувались!

Отож, як кажуть: допомагаймо талантам — бездарність проб’ється сама!

Що думаєте про нашу постмодерну літературу? Їй часто приписують відсутність цензури й поверхневість викладу. Яка Ваша позиція?

Уся література колись була сучасною, і майже завжди її як щось нове не поспішали визнавати як таку. Але важливо не це. Література або є, або її немає. Вона ж як людина. Адже не кожну людину можна назвати Людиною. Голова і два вуха — ще не ознака. Ну, на двох ногах, ну, паспорт має, ну то й що? Окремі собаки і коти також мають паспорти. І при цьому вони є цікавішими від деяких людей.

Я рідко читаю сучасників. Не поспішаю цього робити з тієї причини, що простір довкола мене наразі наповнений вже вивіреними авторами, творами цікавими, смачними.

Тому копатись у постмодерній літературі аби знайти там чогось вартісного, коли в тебе поряд вишукана страва — нерозумно.

Але не зважаючи на це, важливо, аби сучасні автори друкувалися, тому що людина розвивається і за рахунок неї.

Безперечно, сучасна література — це добре, але занурюватись не поспішаю. Читаю лише тоді, коли хтось порадить. Приміром, відкриття минулого місяця — Муракамі. Це ж прекрасно! Щоправда, жодної лайки...

 До речі, щодо нецензурної лексики? Як до цього ставитесь?

Звичайно, деструктивує. Як на мене, її має бути в міру. Це ж як спеції — головне, аби не переборщити.

Анатолію, Вам не здається, що книгам стало тут тісно? Не думали про те, щоб розширитись?

“В тесноте, да не в обиде!”(сміється). Звичайно, ми б не проти мати більше простору. Але з іншого боку, це скромне приміщення у 30 квадратів створює свою неповторну атмосферу.

 До речі, про атмосферу, хто продумував дизайн будинку?

Він сам себе створив якось. У мене був період, коли я хотів собі гітару, потім я став їх колекціонувати, отож ці гітари, які тут висять під стелею, просто погано звучать. Одну з них мені продали з тієї ж причини за дуже символічну суму. Раніше тут висіла ще й скрипка, але з часом розпалась, залишився он тільки смичок.

У всякому разі, моя дружина має непоганий смак, тому навіть якщо тут щось здасться не на своєму місці — вона швиденько це виправить.

 Чи є тут книга, яка мала б для Вас особливу цінність?

Та ні, гадаю, цінність тут скоріше у сумарних знаннях, які отримуємо зі сторінок.

Як віддаєте книги для прочитання? Ведете журнал?

Ми записуємо контакти людей, якщо це хтось незнайомий, але це скоріше виглядає як список друзів у соцмережі.

Як на мене, недовіра до людей — річ дуже і дуже неприродна. Я от, наприклад, якось три місяці жив у квартирі зі зламаним замком. Двері у мене не зачинялися. Скажу вам відверто: це були приголомшливі відчуття!

Ігор: Пам’ятаю, я прийшов до Вас якось, і Ви дали мені ключа від будиночка, сказали почуватись як удома, а самі згодом підійдете. Чесно кажучи, я був вражений такою довірою...

Просто для мене зникнення книг — це незначна втрата порівняно з тими відносинами, атмосферою, знайомствами, яких я набуваю. Адже нас оточує маса цікавих людей, особливо біля книг... Але зникнення книжки для мене рівноцінне втраті друга.

У Вас тут безліч різножанрової літератури. Хтось займається класифікацією чи переписом?

Та ні, тому що у мене на це немає часу. Інколи мій знайомий, Микола Іванович може щось розставити на місця. У всякому разі, якби хтось виявив бажання — із задоволенням прийняв би таку пропозицію (сміється).

А щодо перепису, то у нас такого немає. Книги, вони ж як кров у організмі. Тут важлива не кількість, а їхнє функціонування. 

Отож, якщо у вас виникне бажання побороти інтелектуальний голод, “Будинок, у якому живуть книги” чекає на ваш візит із розпростертими обіймами. Анатолій завжди тримає на поготові “смачну” книгу й гарячий чайник.

Анна БОНДАРЕНКО, 4-В

Фото Анни БОНДАРЕНКО та Ігоря ШАТОВА