Про це повідомляє кореспондент пресслужби ННІ УФСК.

Студенти, викладачі, працівники бібліотеки на чолі з директором Григорієм Голишем зібралися, щоб послухати реальні історії від «янголів життя» про Майдан та участь у бойових діях на сході України.

Модератором зустрічі була Вікторія Пономаренко, заступник директора з наукової діяльності бібліотеки ім. М. Максимовича. Вона зазначила, що подібні заходи мають на меті сформувати в сучасної молоді почуття вдячності до тих, хто турбується й оберігає нині їх спокій.

Присутні мали змогу поспілкуватися з військовими лікарями: Алі Хамідулліним-старшим — учасником бойових дій на Сході України, добровольцем, кіборгом Донецького аеропорту, сержантом оперативного резерву першого ступеню, санінструктором (фельдшер за фахом) медичного пункту 90-го ОАБ (окремого аеромобільного батальйону) ім. ст. лейтенанта І. І. Зубкова; Алі Хамідулліним-молодшим — учасником бойових дій на Сході України, добровольцем, десантником 81-ї десантно-штурмової бригади; Віталієм Верланом (позивний «Магнезія») — студентом-п’ятикурсником Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, добровольцем Першого добровільного мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, сержантом-інструктором Міжнародного центру миротворчості і безпеки. Віталій Верлан спілкувався з Черкасами у режимі скайп-конференції.

На зустріч прийшли також волонтери: Олексій Святенко — директор «Групи компаній з вантажних перевезень», керівник Благодійної організації «Благодійний фонд «Воїни Черкащини», директор «Патріотичного музею АТО»; Андрій Зеленько — психолог-волонтер, учасником бойових дій на Сході України.

Військові лікарі розповіли про свою діяльність в АТО, найважчі моменти та емоції, які найбільше лякали на передовій.

— Найважчим при перебуванні в зоні бойових дій є усвідомлення того, що ти на війні: навколо помирають люди, і ти сам, хоч і лікар, не застрахований від смерті. От ти граєш із товаришем у шахи, і він, реагуючи на виклик, каже: «Не прибирайте, я прийду і дограю», але не повертається більше ніколи… Ми лікували й своїх, і сепаратистів. Тому що справа не в тому, ким є твій пацієнт, важливо, хто ти. Мертві тіла сепаратистів ми обмінювали на своїх хлопців. Особливо запам’ятовуються моменти, коли лунає дзвінок телефону одного з померлих, а там на екрані — «Мама». Розумієш, що головне — врятувати життя. Не важливо, що це за людина: за крок до смерті всім дуже хочеться жити. Важко також у моменти, коли є поранений, що потребує негайної допомоги, а ти сидиш склавши руки, бо чекаєш його приїзду, — розповів Алі Хамідуллін-старший.

Також медики згадали й про важливість волонтерства. Були періоди, коли завдяки волонтерам на передовій було що їсти, у що одягатися, чим лікувати хворих і воювати з ворогами.

— За час, що наша країна перебуває у вогні, українці змогли зарекомендувати себе, як гідні суперники, що здатні впевнено і вперто боротися за свою свободу. Учіть історію, адже вона циклічна. Недавно ми, як і тоді в 1913 році, повірили в «рускій мір», який ні до чого хорошого не привів. Так, ми всі різні, але шлях наш — один, український! Ми маємо створити комфортні умови в державі, щоб люди не виїжджали. Ми можемо створити щось своє, у нас є на це сили й розум і не треба наслідувати чи навіть копіювати досвід Заходу чи тим паче Сходу, – зазначив медик-доброволець Віталій Верлан.

Олексій Святенко розповів про волонтерство, цікаві випадки зі свого досвіду, збір коштів, функціонування «Патріотичного музею АТО», показав деякі експонати, а також закликав до волонтерства присутніх:

— Якщо наш народ протистояв війні майже шість років, то й далі не схилиться перед ворогом, але питання в тому, якою ціною… Ми повинні бути єдиними: і військові, і волонтери. Допомагайте один одному, жертвуйте кошти АТОвцям, хоч і трішки. Але не забувайте про це добре діло.

Завершилася зустріч жвавою дискусією. Слова очевидців бойових дій не лише викликали зацікавлення в усіх присутніх, а й змогли «торкнутися» кожного небайдужого серця.

— Приємно, що ми маємо змогу так щиро і відверто спілкуватися з військовими та волонтерами. Я вважаю, що це просто унікальна можливість почути про те, як все відбувалося в самому центрі подій, – поділився враженнями студент 3-А курсу Сергій Іванченко.

Автор: Анна Тиха, 4-Р, Ліна Костенко, 1-ВБ

Фото: Анастасія Коновал, 1-PR