Пошановуючи пам’ять першовчителів слов’янських, рівноапостольних Кирила й Мефодія, студенти на чолі з викладачами інституту влаштували сакральну виставку старослов’янськх збірників Євангеліїв та плакатів присвячених просвітителям.
Також студенти мали змогу розглянути фото українських соборів, церков, які вже більше століття просвітлюють людей та зберігають таємниці цілих поколінь. А першокурсникам-філологам випала нагода прослухати лекцію священнослужителя храму Кирила і Мефодія отця Володимира.
Організатор заходів викладач кафедри українського мовознавства Галина Кочерга, зазначила: «Слов’янські просвітителі Кирило і Мефодій – знакові постаті у полілозі слов’янських національних культур, їхній неоціненний внесок в скарбницю світової цивілізації сприяв створенню оригінальної духовної атмосфери, світоглядно-етнічної ментальності, морально-етичних норм, що продуковано новим європейським напрямом розвитку і актуалізовано у головному векторі духовного розвитку слов’янства».
Кирило і Мефодій мають всеслов’янське значення: вони заклали основи писемності і фундамент усіх слов’янськох культур, це було об’єднуючим фактором, що вплинуло на християнську модель в геополітичному вимірі слов’янства. Про це потрібно пам’ятати кожному, хто шанує історію Батьківщини, адже виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу.
«Проте проблема виникнення писемності у слов’ян дуже складна. Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії і Болгарії було завезено богослужебні книги, – розповідає Галина Василівна, – але є докази, що оригінальні писемні системи наших пращурів існували задовго до цього. Але завдяки місіонерській місії братів Кирила і Мефодія ми бачимо створення писемності, яка позначилася великим впливом на розвиток та становлення культури, освіти, книгодрукування».
Нагадаємо, що за свідченням середньовічного вченого Чорноризця Храброго, початком слов’янської писемності ввжається 863 рік. Саме тоді Кирило і Мефодії перекладали грецькі твори на слов’янську мову, в основу якої поклали давньоболгарську мову і солунсько-македонський говір.
Згадаймо слова видатного українця Івана Огієнка, який продовжив сподвижницьку працю першовчителів:
«Найбільше щастя: для народу,
Віддавати все своє життя,
Покласти душу за свободу,
Прийняти за нього й розп’яття!»
Людмила ДІДЕНКО, Олена ГРИЦЮТА – 4-Р
